<< Главная страница

Роксоляна



Категории Осип Назарук ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал У гарячий лiтнiй вечiр 1518 року зi Львова до Рогатина ïхав купець Дропан женити свого сина Стефана на дочцi отця Луки Лiсовського Настi. Молодий аж цвiв од радiсного нетерпiння. Його батьки не дуже радi були небагатим родичам, а рiднi молодоï не iмпонував наречений — крамар, та все ж якось домовилися. Перед весiллям Настя звернулася до ворожки, щоб та сказала ïй про майбутнє. Молода циганка наворожила, що буде в попiвни два весiлля й один муж, що ходитиме в перлах i шовках, а руки будуть у кровi. Пiд час вiнчання у церквi сталося страшне — налетiли татари, побили всiх, попалили все, а Настю й Стефана взяли в полон. Уранцi татарський обоз рушив на схiд. Дiвчат тримали окремо, котра не могла йти, ту везли на пiдводi, а хворих чоловiкiв убивали. Настуня йшла й молилася. Серед полонянок вона здавалася найспокiйнiшою, тому сторожi, дивлячись на неï, часто повторювали Хуррем!, що значило, мабуть, спокiйна, безжурна або ж весела. Дiвчина не могла ïсти татарськоï страви з борошна та кiнськоï кровi, швидко ослабла. ïй дали кiлька батогiв i кинули на воза. Напiвпритомна, вона подумала, що коли б послухала матерi й пiшла в монахинi, то не спiткала б ïï така доля — татари не зачiпають наречених Бога. Вночi на татарську валку напали козаки. ïм вдалося вiдбити поло-них чоловiкiв, проте багато й загинуло при цьому й тих, i iнших. I Татарський обоз дiйшов нарештi до Криму. Настуня вперше побачила море. Наступного дня в табiр почали приходити купцi, придивлятися до живого товару. Дiвчину викупив старий турок, купець Iбрагiм зi своïм вiрменським спiльником. Вони побачили надзвичайну вроду Настi й вирiшили пiдгодувати ïï, дати змогу вiдпочити, а потiм продати багатому пановi у Кафi. У Кафi за день продавалося до 30000 невiльникiв та невiльниць. Там була i християнська церква отцiв тринiтарiв, що займалися викупом невiльникiв. Iбрагiм та вiрменин здали Настю у спецiальну школу для невiльниць. Там ïй дали змогу покупатися, одягтися як слiд. Опiкуни навiть не впiзнали ïï спочатку, залишилися дуже задоволенi. Мiж багатьма невiльницями були й украïнки. Настя присусiдилася до них, повеселiшала. Дiвчата розповiли ïй, що тих, хто має червону стрiчку, одразу не продадуть, а за цей час, може, родичi дiзнаються й викуплять. Тут за непослух дуже б'ють. Гiрших на вроду дiвчат беруть до важких робiт, ïï ж, наприклад, будуть учити читати й писати по-ïхньому, рахувати, щоб потiм продати як служницю до гарему якогось могутнього пана. Настуня вирiшила добре вчитися у школi, запам'ятати всю науку, в цьому, можливо, й є ïï спасiння. Вона розпитувала в учителiв, у товаришок про все, жадiбно рвалася до знань. Була там i наука, як поводитися з чоловiками — молодими та старими. Настуня помiтила рiзницю мiж учителями. У Абдуллага не було iншого бога, крiм Аллаха, iншоï влади, крiм султана. Вiн був добрий, приємний чоловiк, але нагадував вола в упряжцi, що крутить один круг. Iталiєць Рiччi в усьому пiдкреслював вагу i значення людськоï думки, винахiдливостi й працi, оптимiзму. Особливо дiвчину вразила розповiдь учителя про те, що на Заходi жiнки займаються i торгiвлею, i наукою, i навiть державними справами. Вона вiдчула (в неволi!) себе людиною. Разом з тим Настуня вiдчувала, що вчитель недаремно ïй усе так докладно розповiдає про змови, iнтриги великих, що має якусь таємну мету. I справдi, якось Рiччi запропонував ïй тiкати з ним на Захiд. Вона була вражена i спромоглася сказати лише, що подумає. Тим часом наречений Стефан зiбрав викуп, приïхав iз польським посольством до Кафи, але нiде не знаходив Настунi, не пiдозрюючи, що вона вiд нього через вулицю. Пройшло два роки. Якось Настя побачила турецькi галери з вiкна своєï кiмнати й почула крики. Помер старий султан, i на престол вступає молодий Сулейман, який, за передбаченнями, буде найвеличнiшим iз султанiв. Було пророцтво й про його дружину — чужинку з великим розумом i великою гордiстю, що принесе багато добра й багато лиха в усiх землях Халiфа. Усiх дiвчат зi школи повезли на ринок у Царгород. По однiй продавали товаришок Настi, i вона зi слiзьми прощалася з ними. Нарештi, обмацавши як рiч, купили й Настуню чорнi слуги якогось багатого дому. Виявилося, що потрапила вона служницею до гарему самого султана. Дiвчина згадала челядь у домi батькiв, пригадуючи, кого вона любила й за що, а кого — нi. Настуню вибрала собi одна з одалiсок султана, i вже на другий день вона почала пiзнавати життя великого гарему, його звичаï, заздрощi, iнтриги й ненависть. Розмови султанських жiнок, одалiсок i служниць крутилися навколо особи молодого султана. Скоро Настi все це набридло. Була весна. Буяли, розливали пахощi рiзнобарвнi квiти в саду султана. Дiвчина привчилася до всякоï роботи й навiть до тихого безцiльного сидiння в передпокоï своєï панi: Увечерi великий вiзир повiдомив панi, при якiй була Настуня, що ïï вiдвiдає падишах. Одалiска пожвавiшала, одягла найкращi шати, прикраси, покропилася дорожчими пахощами. Слугам наказала стояти бiля дверей i не дивитися в очi султану, коли той iтиме. Настi було цiкаво побачити великого султана, перед яким дрижали мiльйони людей i навiть дикi татарськi орди, що нищили ïï край. ïï серце забилося неспокiйно... Вона скромно стала бiля дверей, обiпершись об Ґрати вiкна, за яким цвiв жасмин, таємничо сяяв мiсяць. Не дивилась на султана, глянула лиш раз. А вiн зупинився, довго на неï дивився, а потiм сказав, щоб пiшла iз ним. Настуня пiшла, супроводжувана злими поглядами своєï панi та заздрiсними iнших. Сулейман був стрункий та високий, з чорними блискучими очима, матово-блiдим лагiдним обличчям, з тонким орлиним носом, тонкими вустами. У поглядi свiтилися спокiй i розум. Султан помiтив ïï переляк i сказав, що тепер не мусить повертатися до своєï панi, вона сама стає панею. Настуня насмiлилася й сказала, що Коран забороняє мусульманам насилувати невiльниць проти ïхньоï волi. Сулейман дуже здивувався, що вона добре знає Коран, що може вимовляти такi речi. Почав розпитувати, хто вона й звiдки, запропонував стати його одалiскою, але дiвчина сказала, що вiддаватися можна лише коханому. Знову здивувався султан, адже будь-яка дiвчина з його iмперiï мала б це за щастя, не смiла б вiдмовити, а тут якась чужинка, невiльниця... Чим же вiн може ïй сподобатися? Дiвчина вiдповiла, що ïй може подобатися лише той мужчина, який не думає, що має право й може робити з нею, що схоче. Сулеймана розбирали i гнiв, i цiкавiсть. Вiн сказав, що може взяти ïï до гарему як невiльницю. Тодi й матимеш тiльки невiльницю, — вiдповiла Настуня. Султан запропонував ïй владу над усiма його палатами, а вона сказала, що хоче влади над усiма його землями! Той був вражений, заiнтригований, а Настуня вiдчула, що розпочала перший бiй з могутнiм падишахом. IX Пiсля несподiваного знайомства з найвищою особою на всiм Сходi поверталася Настя до своєï службовоï кiмнатки i вiдчула на собi цiкавi, заздрiснi та навiть сповненi ненавистi погляди. Тепер ïй кланялися й слуги, i навiть пани. У кiмнатi чекав сам великий вiзир зi слугами й перевiв ïï до нових, гарно прибраних кiмнат. Угадував кожну думку збентеженоï дiвчини. Вранцi Настя подумала, чи не сон це. Але побачила прекраснi кiмнати, одяг, парфуми, своïх служниць. Султан теж встав з думкою про чужинку-невiльницю. Вона дуже нагадувала йому матiр, що одна-єдина наважувалася говорити йому правду у вiчi, бути й лагiдною, i твердою одночасно. Не знав, що робити, адже чужинка — християнка. Тому покликав ученого Мугiєддина для поради. Той запропонував звернутися до монаха, який прийняв магометанство, щоб прекрасну чужинку повернути у вiру Магомета. Колишнiй отець Iван розказав Настi про Матiр Божу Воротарницю в Iверськiй iконi на святiм Афонi, котра ходить боса по камiнню i прощає людей, якi покаялися. Дiвчина спитала, чи всi грiхи прощаються. Колишнiй монах вiдповiв, що всi, окрiм грiха проти мужа. Тодi Настя сказала, що це грiх проти одноï людини, а як же тодi можна простити грiх проти цiлого народу, проти вiри. I вирiшила по ïхати сама до Матерi Божоï Воротарницi спитати поради, хоча жiнок здавна не пускали на святий Афон. X Султан уже знав про бажання Настi Хуррем, але подумав, що не буде його задовольняти. Коли прийшов до неï, то був вражений ïï красою та спокiйною гiднiстю, яка все бiльше нагадувала йому мате рину. Султановi здалося, що слуги кланяються бiльше ïй, нiж йому, володаревi трьох свiтiв. Вони вийшли в парк. А всi у великому палацi падишаха вже знали, що то майбутня султанка Мiсафiр, наймогутнiша зi всiх. У парку було тихо й гарно. Молода Ель Хуррем зрозумiла, що те пер розiграється гра, яка вирiшить, чи вона лишиться невiльницею, чи стане наймогутнiшою царицею свiту. Подякувала Сулеймановi за гарний одяг хоч на короткий час. I засмiялася, мовляв, спасибi й за це. Султан спитав, що б вона робила, коли б стала володаркою всiх його земель. Настя сказала, що збудувала 6 кухню для убогих, лiкарню, баню, школу, бiблiотеку, караван-сарай для подорожнiх та чужинцiв. Сулейман подивувався великому розумовi дiвчини, гiдноï стати султанкою, ïï доброму серцю. Таких розмов вiн не мав iз жодною iз жiнок, i це його захоплювало. Хуррем стало соромно за своï першi з султаном розмови про те, що вона хоче весь його свiт. Вiн же хотiв для неï щось зробити i сказав, що вона може ïхати куди хоче, аби повернулася. Молода невiльниця розумiла, на яку жертву вiн iде, й вiдмовлялася, а султан наполягав. Обох захопила хвиля любовi та щастя, i вони побiгли на берег моря. Попросили у рибалок ïжi, i нiколи ще султановi не смакував так снiданок, як тепер з його коханою. Коли Сулейман спитав Настуню, який подарунок хотiла 6 отримати завтра, вона попросила, щоб до палацу привезли ïï вчителя Абдуллага, котрий мiг би ïï ще багато чого навчити. А в цей час колишнi власники Настi хотiли з нею побачитися, щоб мати якусь корисну для себе iнформацiю. ïх вигнали з палацу, сказавши, що незабаром весiлля падишаха з Роксоляною Хуррем. Тепер, перелякавшись, вони хотiли якнайскорiше тiкати й сховатися вiд можливого гнiву султана, тим бiльше, що розшукують учителя Абллага. Iбрагiм вирiшує сам пiти до палацу i сказати, де Абдуллаг. XI Вранцi султанськi галери припливли до Святоï гори. Настуня почула дзвони, побачила дерева, що нагадали ïй рiдну землю. Вона Iшла в одязi султанського отрока й щиро молилася в душi. Зустрiла монаха-вiдступника, який представив ïï як улюбленого отрока султана. I з'ясувала, що в монастирi не знають про його вiдступництво, Настя милувалася красою Афонськоï гори, розпитувала, хто вибрав ïï на святу обитель. Старець розповiв легенду про Божу Матiр Воротарницю, i з Настунею дiялося щось дивне. Вона запитала, чому турки мають владу в багатьох землях, а ми — нi. Старець сказав, що вiрностi в нас не було, були злi вчинки, i нiхто ïм не опирався! Увечерi прибули до Iверськоï обителi на iншому схилi гори. Заночували в келiях. Настя вiдчула, як ïï серцем оволодiває любов до Сулеймана. Вона не витримала, вийшла на подвiр'я — хотiлося побути ближче до iкони, хоч i чекала кожноï митi окрику, що жiнкам тут не можна. Стала молитися, просити поради. Вийшов i Сулейман. Дочекався, поки вона скiнчить молитву. Потiм пiшли берегом моря. У Настунi в душi боролися любов i вiра. Раптом подув вiтер, йти стало небезпечно. Султан обкутав своïм верхнiм одягом Настю i став молитися. Гримнув грiм, почалася злива. Настя дрижала, але не взяла каптан Сулеймана, щоб не наразити на небезпеку його здоров'я i щоб люди не подумали чого. ХII-ХУШ Гарем занепокоïвся й запалав лютою ненавистю, дiзнавшись, що I султан ïде зi своєю невiльницею, на котрiй дiадема iз перлiв. Увечерi ïй пiдкинули собачку з хрестом на спинi i з написом Твiй калим. Сулейман, уперше побачивши сльози Хуррем, пообiцяв суворо покарати кривдникiв. Уранцi вже карали двох євнухiв та одалiску. I Настя пiшла до султана, хоча вход до селямлiку (чоловiчоï половини) жiнкам заборонений, — просила помилування для трьох своïх кривдникiв. Сулейман палав вiд пристрастi, дарував Хуррем прекраснi дiадеми. Потiм послав двох учених сповiстити, що дарує ïй волю. Настя ж вiдповiла, що приймає магометанство. Ученi сказали, що вона, напевне, прийме звичай закривати обличчя перед чужинцями, на що та вiдмовила: про те нiчого не говорить Коран. А ще пiдкреслила, що Коран радить брати одну дружину, а не багато, i вченi боялися, що Хуррем буде боротися з цiлим гаремом, посiє смуту в мiстi i в державi. Готувалися до весiлля. Настуня переживала, чи правильно чинить, що мiняє вiру, але любов перемогла всi почуття. Пройшло бучне весiлля з коштовними подарунками. Але найкращим подарунком стало вiдпущення багатьох украïнських дiвчат-полонянок на волю. Пройшов час, дервiшi оголосили, що коли одна з жiнок султана народить сина в рiчницю здобуття Стамбула, то той син матиме iнакше значення, нiж усi дiти султанськоï кровi. I Хуррем саме в цей день народила сина. Вона сама його тихцем охрестила, як знала. На свято обрiзання Селiма (Стефана, як назвала сина Хуррем) прибуло багато поважних гостей. Давали вистави для народу — показовi боï, танцi на линвах. Тривало це аж три тижнi. Потiм почалися прийоми послiв, учених, просто прохачiв, якi скоро набридли Хуррем. Одного разу прийшов Агмет-баша i попросив велику суму грошей за те, що збереже таємницю охрещення ïï сина. Хуррем дуже злякалася, вирiшила дiяти, хоча не хотiла, щоб кров була на ïï руках. Вона пiшла до зали Ради Великого Дивану, розплакалася i сказала, щоб заарештували Агмеда-башу i Гассана, якi ïï оббрехали. Тих одразу ж забрали й стратили, навiть не вислухавши перед смертю. Передбачення про султанку Мiсафiр справджувалися. Ель Хуррем домоглася того, щоб султан мав за жiнку лише одну ïï, щоб вiн дав грошi на побудову величноï мечетi, щоб вона керувала всiм у палацi, навiть побувала на кухнi. По п'ятницях Роксоляна виïжджала до мечетi в золотiй каретi, а обабiч ïï шляху стояла в два ряди убога бiднота, просячи милостинi. Одного разу до неï кинулася вбога жiнка. Це була мати Настунi. Роксоляна взяла ïï в палати до себе, привiтала, розпитала про все й була дуже рада. Звiстка про те, що султанка не стала цуратися своєï вбогоï матерi, додала ïй ще бiльшого авторитету в iмперiï. До Роксоляни зверталися тисячi людей по допомогу, за справедливiстю, i вона з помiчниками намагалася в усьому розiбратися. Султан усе бiльше любив Ель Хуррем, радився з нею, нi в чому не вiдмовляв. Коли пiшов на священну вiйну Джiгад, ïï залишив намiсницею Стамбулу. Тодi Роксоляна дiзналася, що є речi страшнiшi за вiйну — заколот у вiйську, i що Сулеймановi довелося потопити в кровi один такий бунт при вступi його на престол. Незабаром у султанки народилися син Баязед i дочка Мiрмаг. Вона постiйно мучиться думкою, що за законами османiв наступником султана може стати лише первородний син вiд першоï жiнки, тобто Мустафа, а не ïï син, i шукає способу усунення того. Ель Хуррем вирушає в паломництво (гаддж) до гробу Пророка, долає надзвичайнi труднощi, показує чудеса витривалостi й мужностi. У святiй печерi зустрiчає дервiша, котрий розказує про неï та |ïï майбутнє. Роксолянi пророкують, що первородного сина Мустафу вона усуне руками батька за допомогою фальшивих листiв, Селiм стане наступником, а Баязед виступить iз заколотом проти батька й буде покараний ним. Коментар Iсторична повiсть iз XVI столiття розповiдає про унiкальний випадок в iсторiï, коли жiнка-полонянка, християнка, стала дружиною наймогутнiшого султана Оттоманськоï iмперiï Сулеймана Пишного, вплинула на долю не лише багатьох людей, а й цiлих народiв та держав. В ïï образi поєдналися любов i ненависть, нiжнiсть i мужнiсть, доброта i жорстокiсть, державний розум i дрiбна пiдступнiсть, марнославство. Секрет ïï успiху не вiдкритий i досi.

Метки Роксоляна, ОСИП НАЗАРУК, З УКРАÏНСЬКОÏ ПРОЗИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Роксоляна


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация